Дональд Трамп ненадовго відволікся від сумнівних спроб "помирити" українців та росіян у Стамбулі за рахунок поступок Києва і "перемкнувся" трошки на інший скандал. Цього разу, для різноманіття - скандал расовий, з Південно-Африканською Республікою. Бо з іншими скандалами американський лідер вже трохи награвся. Раніше він скандалив переважно з Європою, Америкою та Азією, а тепер - "побив горщики" й з Африкою. Певно, щоб африканцям не було заздрісно, що Білий дім вже посварився з усіма, крім них.
Цього разу він посварився з темношкірим або, як кажуть у ПАР, чорним населенням країни, яке звинуватив у "геноциді" білих. Він це робить не вперше. Ще у квітні Трамп відмовився приїжджати до Преторії на саміт G20 через політику "конфіскації земель та геноциду" білого населення. Але саме 12 травня американці перейшли від слів до дій, надавши притулок першим 59 білим біженцям з ПАР, що спричинило скандал.
Адже чорні мешканці ПАР та афро-американці, у свою чергу, звинуватили Трампа у політиці "глобального апартеїду" та поверненні сегрегації.
Це закидають йому, зокрема, американські сенатори-демократи, такі як Кріс Ван Голлен (білий, до речі), який звинуватив Білий дім у тому, що він заохочує "біженців" з числа білих землевласників, натомість депортуючи зі США тих, "хто справді потребує захисту". Він задається питанням, чи можна таких переселенців взагалі вважати "біженцями".
Адміністрацію США дратує закон про експропріацію земель у ПАР з "нульовою компенсацією", якщо ця земля не використовується або використовується для отримання прибутку з перепродажу. Ця норма була прийнята 2024 року, бо 80% темношкірого населення володіє лише 4% аграрних земель. Натомість 8% білих південноафриканців або "африканерів" контролюють 75% землі.
Такі розклади, звісно, не дуже подобаються чорним мешканцям ПАР, але й казати, що місцеві білі фермери потребують статус "біженця", через те, що в них заберуть землі, які не використовувалися… це питання дискусійне. Сам закон значно менш радикальний, ніж, наприклад, у Зімбабве, де дійсно в білих повідбирали масово землю (і не лише "зайву") у 2000-ні, від чого країна досі не може оговтатися політично й економічно. Та й реформу у ПАР підтримує й багато з білих (але, звісно, переважно серед міського населення, а не землевласників).
У тому, що Трамп захищає саме білих землевласників у ПАР, вбачають вплив, зокрема, Ілона Маска, який сам є вихідцем з числа білих землевласників ПАР, які є нащадками колонізаторів-бурів (переважно голландців). Маск охоче й часто критикує владу своєї батьківщини, де домінують "чорні" партії, утворені на хвилі боротьби з апартеїдом.
Що це за партії? Передусім, це ліво-популістський Африканський Національний Конгрес (АНК), заснований ще Нельсоном Манделою. АНК зараз очолює чинний президент Сиріл Рамафоса. Партія править країною з 1994 року - з перших демократичних виборів після повалення режиму апартеїду. Іншої влади, крім АНК, ПАР після колонізаторів ще не знала. Партія представляє чорних реакціоністів, але зараз є більш-менш помірною.
У правлячої партії є "менші брати" - політичні проєкти, утворені найбільш радикальними вихідцями з АНК, такі як "Умконто ве Сізве" або "Спис нації" (направлений на білих африканерів, звісно ж) експрезидента Джейкоба Зуми, та "Борці за економічну свободу (БЕС)" Джуліуса Малеми. "Умконто ве Сізве" це самоназва бойового крила АНК, який, власне, й боровся з білими плантаторами, а "Борці" є молодіжним крилом того ж АНК, але ще більш лівого спрямування.
Ці дві парламентські партії дійсно вкрай вороже ставляться до білих нащадків колонізаторів та до Заходу загалом, отримуючи пряму підтримку з РФ та Китаю.
Зума називає себе "другом Путіна" й "борцем з імперіалістами", а "Борці" взагалі вважають себе "марксистами", які мріють якщо не про світову, то хоча б про африканську ліву революцію.
Щоправда, у 2024 році вони остаточно стали окремими політичними силами від АНК, і прагнуть посунути Рамофосу від влади, бо той занадто м’який до Заходу й намагається "лавіювати" між Заходом та БРІКС. Зараз вони у опозиції до своєї "материнської" структури і навіть не потрапили до складу правлячої коаліції після виборів 2024 року.
При цьому на другий день після нападу РФ на Україну 2022 року ПАР засудила дії Кремля та закликала до звільнення українських територій, але вже через день влада почала виправдовуватися. А на першу річницю вторгнення разом з РФ та КНР навіть провела військові навчання.
Сам чинний президент ПАР, до речі, теж називав Путіна "другом". Після чого змушений був вибачатися перед своїми партнерами по коаліції з "Демократичного альянсу", які є прозахідними та проукраїнськими. Варто додати, що після виборів 2024 року багато що змінилося. Адже АНК втратив монополію на владу й вимушений був утворити Уряд національної єдності з прозахідними та проукраїнськими партіями. Через що стало більше прозахідних "жестів".
Так, міністр внутрішніх справ ПАР Леон Шрайбер, висуванець від партії "Демократичний альянс" (ДА), минулого року навпаки називав Україну "цінним союзником" та навіть підписав з Україною угоду про взаємні безвізові поїздки дипломатів без згоди з президентом ПАР, що знов пересварило коаліціантів.
ДА - це ліберальна партія, яка орієнтується на середній клас, а у зовнішній політиці - на ЄС та Демократичну партію США.
А середнього класу більше якраз серед білих мешканців ПАР, які, попри відмову від апартеїду понад 30 років тому, досі залишаються переважно багатшими та краще освіченими, ніж чорна більшість населення країни.
Однак, попри те, що білі складають зараз приблизно 8% населення ПАР, й їх частка з кожним роком зменшується, ДА на виборах 2024 року підтримали 22% голосів. Плюс ще 4% отримала теж прозахідна "Партія свободи Інката", які, разом з АНК, й створили "уряд національної єдності". Хоча саме єдності країні якраз дуже бракує під тиском економічних проблем, спричинених соціально-орієнтованою політикою Рамафоси (орієнтованою, звісно, на чорне населення).
Така політика довела до того, що у найбідніших регіонах країни відключення світла та води це вже досить звичне явище. Не кажучи вже про рекордне безробіття для молоді - близько 40%. Що б’є, у першу чергу, по чорних мешканцях країни. Які ще більше радикалізуються, чому й зростають рейтинги у лівих радикалів - бо вони в усіх провалах уряду вбачають провину "білих колонізаторів", яких призначили "крайніми" за всі невдачі влади "чорних" партій.
Втім, місцеві білі землевласники, зрощені на ґрунті апартеїду, теж не завжди є завзятими демократами по відношенню до своїх чорних сусідів.
Фраза Ерола, батька Маска, про те, що його син "не расист", бо "дружив з чорними слугами", якраз чудово ілюструє місцеві складнощі. Це все робить політичний та соціальний "рельєф" країни, що перебуває на межі соціального "вибуху", вкрай складним.
Тим не менш, "Демократичний альянс", який зміг об’єднати електорат білих та чорних лібералів, та ідеологічно близькі партії намагаються цього "вибуху" уникнути. Чому їх рейтинги й зростають. Це вже не "білі" партії, а партії "компромісу".
Але паралельно зростають і рейтинги лівих популістів, яких активно підтримує й "накручує" Кремль, який у Африці активно - й досить успішно - маніпулює темою антиколоніалізму. Користується тим, що багато політиків і підприємців старшого покоління отримували освіту у СРСР й зберігають ностальгічні настрої щодо своєї молодості у Радянському Союзі. А також через вплив Нельсона Мандели, якого підтримував колись СРСР.
Як і на пострадянському просторі, Кремль підтримує ідеї пошуку "внутрішніх ворогів" з числа прозахідних сил, щоб сіяти смуток та на цьому тлі отримувати собі "здобич" - преференції у видобутку копалин та держзамовлення.
Наприклад, компанії російського підсанкційного олігарха Вексельберга контролюють видобуток магнезії у ПАР. Загалом країна стала одним з найбільших партнерів РФ по "паралельному імпорту" різних товарів в обхід санкцій. Позиції проросійських сил у ПАР вкрай потужні. Але після доленосних виборів 2024 року ПАР почав зближуватися з ЄС, що у Кремлі вважають загрозою своєму впливу, через що цілеспрямовано розхитують у країні ситуацію.
Тобто, парадокс ситуації з "білими біженцями", яких рятує США - у тому, що вони тікають від тиску чорних радикалів, підтримуваних Кремлем, тоді як сам Трамп активно просуває російські ж наративи по Україні та Європі і теж називає Путіна "другом", копіюючи того ж Рамафосу, якого Трамп звинувачує у "геноциді" білих. Коло замкнулося. А "білі" партії у ПАР, навпаки, терпіти не можуть трампістів, підтримують ЄС як "альтернативний Трампу Захід", а разом з ними й Україну. Все змішалося.
Щодо України варто додати, що офіційний Київ у 2024 році значно наростив контакти з африканськими країнами та безпосередньо з ПАР.
Цьому сприяли ті ж вибори. Контактів між Києвом та Преторією стає все більше, хоча президент ПАР досі просуває російські наративи. Як от відмову України від територій на користь РФ Рамафоса назвав "передумовою" миру на спільній прес-конференції з Володимиром Зеленським вже у квітні 2025 року.
Тим не менш, економіка, яка постійно знаходиться за крок від прірви, змушує ПАР зближуватися з тими, хто готовий надавати фінансову допомогу. А це зараз лише ЄС. А де ЄС - там і Україна. Ми цим вже намагаємося користуватися, нарощуючи свою присутність на континенті (кількість диппредставництв у Африці після 2022 року подвоїлася - з 10 до 20), хоча й без значних, поки що, успіхів.
Про це свідчить, зокрема, згаданий візит Володимира Зеленського, який відбувся 28 квітня, і який був "продовженням" березневого Саміту ПАР-ЄС, де європейці надали 4,7 мільярда євро фіндопомоги.
Головними темами перемовин українського уряду з представниками як АНК, так і Демальянсу був експорт з України сільгосппродукції та пожвавлення економічних контактів загалом (а ми з РФ на цьому ринку є прямими конкурентами). Ми пропонуємо перетворення ПАР на "аграрний хаб" для української продукції у Африці. З боку африканців є певний інтерес до цього, але з української сторони замало активності саме від бізнесу.
Тобто, попри "стару проросійську платівку" Рамафоси, лідери демократичних сил стали "адвокатами" України у ПАР та у Африці загалом.
Та й сам АНК шукає контактів з ЄС та навіть зі США, де, як не дивно, Україна теж стала у нагоді після підписання з Трампом "угоди про надра".
Взагалі, ця концепція: "щоб покращити відносини з ЄС - домовляйся з Україною" - є дуже для нас вигідною. Та ж ПАР вже голосувала за проукраїнські резолюції в ООН, проти яких голосували США та РФ. І підтримували їх південноафриканці не тому, що резолюції "проукраїнські", а тому, що "за" був ЄС.
Будемо сподіватися, що політична кон’юнктура у ПАР буде все більше сприяти нам та нашим друзям, і все менше - нашим ворогам. Як і бажав Кремль, за його сприяння у ПАР дійсно зростає політичний хаос. Але ним зараз все активніше користується ЄС, що нам на руку. Як і зростання популярності ДА та подібних сил.
Расовий скандал з білими "біженцями" - це не наше питання. І ми туди не втручаємось. Але це ще одна "тріщина" між Трампом та ПАР (у тому числі й з "білими" партіями, як не парадоксально), а отже й ще більше зближення ПАР з Європою, яка має все менше альтернатив у світі в якості оплоту демократії.
Україна ж має не просто йти у фарватері політики ЄС, але й брати на себе більше ініціативи у регіонах, яким нам є що запропонувати - ті ж їжу та зброю. Разом з грошима від ЄС це утворює вкрай привабливий "пакет" для будь-якої країни, що розвивається. І доки Трамп "колекціонує" скандали з усім світом, ми з ЄС маємо змогу "зібрати" довкола себе всіх "ображених".
